С позволенья Аз и Буки,
Я давно живу в Фейсбуке.
Голова, лицо и руки
Сюда ходят, и глаза.
Остальное - отдыхает,
Ноги весело шагают,
Когда сердце твердо знает,
Что в Фейсбуке есть друзья!
Даже лежа на диване
Можно быть в любой компаньи,
На тарелочке все знанья
Тут тебе преподнесут.
Да, бывают и пираньи,
Они есть в любой компаньи,
Только вовсе не пираньи
Тут определяют суть.
Этим пиршеством общенья
Я спасен из заключенья,
Получаю я сообщенья
И по многу раз на дню,
Отвечаю без сомненья,
Спорю, не согласный с мненьем,
И для фейсонаселенья
Свои песенки пою.
Зарождается здесь братство
И без пьянства и без блядства,
И поверх границ и наций,
И религий всех поверх,
Как еще нам всем собраться,
Чтоб при этом не ужраться?
Научил всех нас общаться
Общий друг наш Цукерберг.
И какая это мука,
День, что прожит без Фейсбука,
Без родного клавиш стука,
Без фейсбучных новостей?
Ты, фейсбучная подруга,
Попросилась стать мне другом?
Нет пока? Так что ж ты, сука,
Ещё ждешь? Вступай скорей!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
